Правова позиція Міжнародного кримінального суду стосовно злочинів під час Євромайдану
Міжнародна група Global Rights Compliance підготувала тематичний огляд щодо відповідальності за злочини, скоєні під час Євромайдану.
Нагадаємо, що Україна не є державою-учасницею Міжнародного кримінального суду, оскільки не ратифікувала Римський статут, хоча і підписала його. Проте, у квітні 2014 року Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, скоєних з листопада 2013 року по лютий 2014 року.
Прокурор Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда опублікувала звіт щодо подій на Євромайдані. У Звіті за 2015 рік надано інформацію про діяльність Прокурора Міжнародного кримінального суду за останній період (з 1 листопада 2014 року до 31 жовтня 2015 року). Він містить інформацію про перебіг розгляду кожної ситуації з розподілом на етапи. Розгляд ситуацій, що склалися в Палестині, між Іраком і Великою Британією та в Україні, перебуває на другому етапі процедури попереднього вивчення. Тобто Прокурор Міжнародного кримінального суду вивчає інформацію, щоб встановити, чи є обґрунтовані підстави вважати, що злочини проти людяності, воєнні злочини чи геноцид були скоєні на території України (або громадянами України) упродовж періоду з 21 листопада 2013 року й дотепер. Прокурор Міжнародного кримінального суду отримала 20 повідомлень, а також 35 повідомлень – щодо можливих злочинів, скоєних після 20 лютого 2014 року, надійшло одне спільне повідомлення про події на Майдані від 13 громадських організацій.
Згідно з попередніми висновками Прокурора Міжнародного кримінального суду:
1) воєнних злочинів скоєно не було;
2) для встановлення факту скоєння злочинів проти людяності інформації недостатньо.
Таким чином, Міжнародний кримінальний суд не володіє юрисдикцією для притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєних злочинах.
Щоб довести скоєння злочину проти людяності, потрібно встановити наявність таких елементів:
1) вчинення діяння, передбаченого пунктом 1 статті 7 (підпункти a – k) Римського статуту (наприклад, акт катування чи вбивства або переслідування);
2) діяння було вчинено «як частину» «масштабного чи систематичного нападу»;
3) напад був спрямований проти цивільного населення, був передбачений державною чи організаційно політикою, що охоплює багаторазове вчинення діянь, вказаних у пункті 1 статті 7);
4) під час вчинення діяння винній особі було відомо про характер нападу, і вона мала намір продовжувати напад.
Згідно з попереднім висновком Прокурора Міжнародного кримінального суду вона має підстави вважати, що отримана інформація може свідчити про наявність трьох із цих чотирьох елементів. Однак Прокурор МКС вважає, що для обґрунтування висновку про те, що вчинений під час подій на Євромайдані напад був масштабним або систематичним, на цьому етапі «обсяг потрібної інформації є обмеженим».
Україна не має вважати такий попередній висновок завершальною стадією, а зібрати відповідну інформацію та представити її Прокурору Міжнародному кримінальному суду.
Отже, громадянське суспільство має зосередити свої зусилля на пошуку та повідомленні даних, які свідчать про:
1) акти насильства були спрямовані проти більш значної групи потерпілих і (чи) відбувалися на більш значній географічній території (наприклад, в інших місцевостях України за межами Майдану), ніж наразі встановлено відповідно до інформації чи фактів, наданих на цей час;
2) такі акти насильства (включно з тими, що відбулись у Києві) передбачали достатньо серйозні акти насильства (кожен окремо чи кумулятивно);
3) такі акти насильства були результатом спланованої чи прорахованої методики або системи, а не просто – панічного, надмірно інтенсивного та хаотичного реагування на рух протесту чи інші події зі стрімкою динамікою.
Як зазначила Прокурор Міжнародного кримінального суду, напад було скоєно, але вона не може зробити висновок, що цей напад мав систематичний характер. Прокурору Міжнародного кримінального суду потрібно одержати інформацію, яка демонструє усі аспекти участі високопосадовців у цих подіях, увесь масштаб плану, його географічне поширення, спектр індивідуальних або державних ресурсів, застосованих такими високопосадовцями для організації та вчинення нападу, а також – як це вплинуло на подальший перебіг подій протягом тих жахливих місяців.
Необхідно, щоб Прокурор Міжнародного кримінального суду дійшла висновку, що напад був масштабним або системним. Отже, для визнання нападу «масштабним» потрібно, щоб він був надзвичайно поширеним з погляду території – на значній географічній території, або ж кількості потерпілих – на незначній географічній території зі значною кількістю цивільних громадян. Поняття «надзвичайно поширеного нападу» означає, що він має бути масовим, багаторазовим, колективним, мати високий ступінь серйозності і бути спрямованим проти численних потерпілих. Наразі Прокурор Міжнародного кримінального суду вважає, що можливий напад мав обмежений ступінь як «інтенсивності», так і «географічного поширення». Зокрема, Прокурор МКС встановила, що хоча протести тривали протягом трьох місяців і в них брала участь значна кількість учасників, інциденти, під час яких відбулися можливі злочини, були спорадичними й відбулися під час обмеженої кількості зіткнень і протистоянь між силовими структурами та учасниками протестів (майже всі ці випадки спостерігалися 30 листопада 2013 року, 1 грудня 2013 року, 10–11 грудня 2013 року, 19–24 січня 2014 року та 18–20 лютого 2014 року). Крім того, у Звіті зазначено, що більшість можливих злочинів відбулася на обмеженій географічній території в Києві, тобто лише в певних місцях, де відбувалися протести, зокрема на Майдані та поблизу нього. Прокурор МКС також встановила, що інший фактор, який слугує перепоною для висновку, що напад був масштабним, стосується серйозності окремих діянь, що являли собою напади, вчинені в таких конкретних місцевостях. Зокрема (хоча протягом періоду з 30 листопада 2013 року до 20 лютого 2014 року щонайменше 700 цивільних громадян, які брали участь у протестах на Майдані, або ж в інший спосіб були пов’язані з цими подіями, зазнали тілесних ушкоджень унаслідок дій служб охорони правопорядку й «тітушок») за попередніми даними лише частина таких фактів заподіяння тілесних ушкоджень може бути кваліфікована як діяння, передбачене статтею 7 Римського Статуту. Інакше кажучи, хоча статистичні дані є досить серйозними, багато з цих актів насилля були менш серйозними (навіть кумулятивно), ніж діяння, передбачені пунктом 1 статті 7 Римського статуту. Міжнародний кримінальний суд розглядає поняття «системність» як організований характер діянь і відсутність імовірності їх випадкового виникнення. Про це може свідчити певний алгоритм дій. Прокурор Міжнародного кримінального суду дійшла висновку, що наразі інформації, на підставі якої можна було б припустити, що напад мав системний характер, недостатньо. Таким чином, Прокурор Міжнародного кримінального суду вважає, що можливі діяння, за попередніми даними, відбувалися нечасто й мали більш «реактивний» характер. Зокрема такі діяння відбулися в контексті надмірної інтенсивності й жорстокості реагування силових структур на можливу загрозу для громадського порядку та безпеки таких служб.
Однак, основна відповідальність та обов’язок щодо судового переслідування злочинів на Євромайдані лежить на Україні. Міжнародний кримінальний суд долучиться, лише якщо Україна продемонструє відсутність бажання чи змоги сумлінно проводити розслідування та забезпечувати притягнення до відповідальності осіб, винних у тому, що сталося під час Євромайдану. Можливість притягнення до відповідальності осіб, винних у злочинах на Євромайдані, дійсно створює перспективи для реформування та розвитку потенціалу правової системи України – сучасної системи, де враховано міжнародно-правові норми, оптимальний практичний досвід і вимоги верховенства права.
